Київська Русь

Версія від 17:50, 1 лютого 2011; 95.81.36.15 (обговорення)
(різн.) ← Старіша версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Ранньофеодальна держава з центром в Києві. Охоплювало територію від Ладозького і Онезького озер до Чорного моря та від Закарпаття до Волзько-Окського міжріччя і Дону. Виникло на межі VIII і ІХ ст. внаслідок об`єднання східно-слов`янських племен.


Зміст

Початок формування державності. Прихід варягів

Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VIII - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.

Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.

До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. Незважаючи на протидію новгородців, під владою київських князів об'єднуються землі ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. В Києві відновлюється язичницький культ.

В 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р.

Русь від Ігоря Рюриковича до Володимира Святого

Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий.

Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольги. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління.

За часів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії. У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і фактично став великим київським князем (юридично він ним був з часу смерті батька). Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано.

Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.

Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, — в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.

У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.

Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави. Після його смерті починається жорстока боротьба за владу. Ярополк прагнув підкорити братів і одноосібне правити Руссю. В 977 р. він повів дружину на Овруч і розбив Олега. Володимир, не чекаючи зіткнення зі старшим братом, біжить до Скандинавії, де наймає професійне варязьке військо. У 978 р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем.

Враховуючи, що князівська влада на місцях була практично необмеженою, Володимир починає своє правління, посадовивши синів і старших дружинників у містах Русі. Ті в свою чергу створюють апарат управління нижчого рангу. Це не могло не зумовити консолідацію держави. Володимир повертає Русі землі хорватів і дулібів, радимичів і в'ятичів, фактично завершуючи формування державної території. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, західний кордон проходив Дністром, Карпатами, Західним Бугом, Німаном і Західною Двиною, на півночі — Чудським, Ладозьким та Онезьким озерами, на півдні — річками Південним Бугом, Доном, Россю, Сулою. Серйозною проблемою доби Володимира Святославича були набіги кочовиків. Для протидії цьому необхідна була сильна армія. Отож Володимир упроваджує військову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська — службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, створюється досить розгалужена система фортець, валів, опорних пунктів тощо.

Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу.

Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади потрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві православного (візантійського) обряду.

Введення християнства на Русі відбулося 988 року. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією.

Наприкінці правління Володимира Святославича виникла реальна загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив прийманий син Святополк, а рідний син, новгородський князь Ярослав, відмовився платити Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але у 1015 р. помер.

Ярослав Мудрий. Розквіт Київської Русі

Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком починається кривава боротьба за київський стіл, унаслідок якої Борис, Гліб і Святослав гинуть. Остаточна перемога Ярослава над Святополком відбувається на р. Альті лише в 1019 р. У 1026 р. Ярослав і Мстислав уклали мирну угоду та поділили Русь: Ярослав залишився княжити в Києві і на всьому правому березі Дніпра, а Мстислав — у Чернігові, Тьмутаракані та всьому лівобережжі, аж до своєї смерті у 1036 р.

Встановивши контроль над Київською Руссю, Ярослав, прозваний Мудрий, звертається до зовнішніх проблем і починає боротьбу з печенігами. Генеральна битва відбулась у 1036 р., після якої печеніги вже ніколи на Русь не нападали. На честь цієї перемоги в Києві було закладено Софійський собор.

У період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході.

Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія (Доброніга) була дружиною польського короля Казимира І, син Ярослава Ізяслав був одружений з полькою Гертрудою з династії Пястів, інший — Всеволод - з візантійською принцесою Анною, донькою Костянтина Мономаха, ще двоє — з німецькими княжнами. Одна дочка - Анастасія - вийшла заміж за угорського короля Андраша (Андрія І), інша - Єлизавета - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя — Анна Ярославна - за французького короля Генріха І з династії Капетингів.

Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі. За його правління проводиться кодифікація юридичних норм, які існували, а також постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника.

Ярослав призначає на вищу церковну посаду — митрополита — не грека, як то було раніше, а слов'янина — Іларіона. Проте ця традиція не збереглася, й по смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. митрополичу кафедру знову очолив грек.

За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла зеніту свого розквіту, встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. Київ, Новгород, Псков відійшли Ізяславові, Чернігів, Муром, Тьмутаракань — Святославові, Ростов, Переяслав Південний — Всеволодові, Володимир — Ігореві, Смоленськ — В'ячеславові. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості — сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки починаючи з дітей старшого сина.


Ярославичі. Початок роздробленості на руських землях

Проте фактично після 1054 р. в Київській Русі встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів — Ізяслава, Святослава та Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони («Правда Ярославичів»), очолювали походи проти половців. Але після невдалої битви на р. Альті у 1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася. Починається боротьба за одноосібну владу.

Спробу припинити княжі усобиці було вжито у 1097 р. на об'єднавчому з'їзді князів у Любечі. Було вирішено припинити чвари і скасувати принцип спадкоємності, запроваджений Ярославом Мудрим. Кожен князь отримує успадковані від батька землі — вотчину, а всі спірні питання розв'язуються на князівських з'їздах. Проте наступні Витичівський (1100 р.), Золочівський (1101 р.), Долобський (1103 р.) князівські з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст.

Так, у 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років. Розгромивши половців і забезпечивши сприятливі зовнішні умови, Володимир Мономах багато зробив для зміцнення Київської Русі. Розвивалися сільське господарство й ремесла, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста. Зміцнюються династичні зв'язки: сам Володимир Мономах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька — за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович Великий, який продовжив політику батька (на престолі у 1125-1132 роках). Проте його наступники знову почали боротися між собою

Русь за часів роздробленості

Після Мстислава, який фактично був останнім правителем єдиної держави під назвою «Київська Русь», наступає період роздробленості. Князівства стають дедалі більш самостійними, а влада Великого князя - все більш номінальною. Він залишається першим серед рівних і не більше. На межі ХІІ і ХІІІ століть Великокняжеський стіл переходить з Києва до Володимира-на-Клязьмі і більше в Київ не вертається. Володимирське (Володимиро-Суздальське) князівство стає центром консолідації земель, на яких згодом виникло Московське князівство і російський народ. Одночасно підсилюється Галицько-Волинське князівство, яке фактично стало ядром консолідації українського народу. Значну вагу мали Чернігівське князівство (у період найбільшого розквіту займало територію від Дніпра і майже до Москви) та Новгородська земля (згуртувала навколо себе всю Північ давньоруської держави).

Остаточно існування хоч і номінально єдиної держави припинилося після монгольської навали. Київ остаточно відійшов до Галицько-Волинської держави, а з припиненням династії Рюриковичів у XIV сторіччі - увійшов до складу Великого Князівства Литовського.

Джерела

  • Східнослов'янська держава - Київська Русь (XІ - ХІІ ст.) (http://www.history.iatp.org.ua/course.php?ct=%D1%F5%B3%E4%ED%EE%F1%EB%EE%E2 - не існує)


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва