Друга Світова війна (перший період)
Перший період війни (1 вересня 1939 — 21 червня 1941) — період військових успіхів фашистської Німеччини.
Польська кампанія
1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу. 3 вересня Велика Британія і Франція, а також британські домініони, оголосили війну Німеччині. Маючи тотальну перевагу німецьких сил над польською армією, гітлерівське командування змогло з самого початку війни досягти значних оперативних результатів. Не завершив розгортання власних сил та не отримавши реальної допомоги від союзників, слабкість державного керівництва країни зумовили військову катастрофу Польщі.
Мужній опір польських військ під Мокрою, Млавою, на Бзурі, оборона Модліна, Вестерплатте і героїчная 20-денна оборона Варшави (8—28 вересня) не змогли відвернути поразку Польщі. Гітлерівські війска оточили низку угруповань польської армії на захід від Вісли та на початку жовтня завершили оккупацію території до лінії, визначеної таємним протоколом до радянсько-німецького договору 23 серпня 1939 року.
17 вересня війська Червоної Армії перетнули колишній радянсько-польський кордон і розпочали окупацію Віленського краю, Західної Білорусі та Західної України, наприкінці вересня завершивши віхід на ліеію радянсько-німецького розмежування. За підсумками спільної «польської кампанії» між СРСР та Німеччиною 23 вересня був укладений новий договір «про дружбу і кордон», таємним протоколом до якого встановлювалася остаточна лінія розмежування інтересів з певними корективами за фактом окупації.
Територіальне розширення СРСР у 1939-1940 роках
Після радянської окупації західно-білоруських і західно-українських земель Західна Україна (1 листопада 1939) і Західна Білорусь (2 листопада 1939) прийняли акти про возз’єднання відповідно з УРСР і БРСР. Напркінці вересня - початку жовтня 1939 були підписані радянсько-естонський, радянсько-латвійський і радянсько-литовський договори про взаємодопомогу. У серпні 1940, після інспірованих СРСР повалення «буржуазних урядів» Латвії, Литви і Естонії, ці країни були «прийняті» до складу СРСР.
В наслідок радянсько-фінляндської війни 1939—1940, згідно договору від 12 березня 1940, кордон СРСР на Карельському перешійку була відсунута на північний захід. 26 червня 1940 уряд СРСР запропонував Румунії повернути захоплені 1918 року території Бессарабії та передати північну частину Буковини, населену українцями. 28 червня румунський уряд погодився на радянські пропозиції після консультацій з Берліном.
Військова кампанія на Західному фронті кінця 1939 - червня 1940 років
Уряди Великої Британії та Франції після початку війни до травня 1940 продовжули лише у дещо зміненому вигляді довоєнний зовнішньополітичний курс, в основі якого були розрахунки на примирення з Німеччиною та спрямування агресії проти СРСР. Незважаючи на оголошення війни, французькі збройні сили та британські експедиційні війська (які почали розгортання на території Франції ще з вересня 1939) бездіяли 9 місяців. Протягом цього періоду, що отримав назву «дивної війни», гітлерівська армія вела підготовку до наступу проти країн Західної Європи. Активні військові дії з кінця вересня 1939 велися лише на морських комунікаціях. Для блокади Великої Британії гітлерівське командування використовувало сили флоту, особливо підводні човни і великі кораблі (рейдери). З вересня по грудень 1939 Велика Британія втратила від ударів німецьких підводних човнів 114 суден, а у 1940 — 471 судно, німці ж у 1939 втратили тільки 9 підводних човнів. Удари по морським комунікаціям Великої Британії призвели до втрати до літа 1941 1/3 тонажу британського торгівельного флоту та створити суттєву загрозу економіці країни.
У квітні — травні 1940 німецькі збройні сили захопили Норвегію та Данію з метою посилення німецьких позицій в Атлантиці та Північній Європі. 9 квітня 1940 морські десантні загони захопили ключові порти Норвегії на усьому її узбережжі, на довжині 1800 км, а повітряні десанти зайняли основні аеродроми. Супротив норвезької армії та патріотів затримали наступ гітлерівців. Спроби англо-французьких військ вибити німців з зайнятих ними пунктів призвели до низки боїв у районах Нарвіка, Намсуса, Молле (Мольде) та інших. Британські війська відбили у німців Нарвік. Але вирвати стратегічну ініціативу у гітлерівців не вдалося. На початку червня вони евакуювалися з Нарвіка. Окупація Норвегії була полегшена діями норвезької «п’ятої колони» на чолі В.Квіслінгом. Внаслідок норвезької операції німецький флот зазнав значних втрат, що послабило його можливості в подальшій боротьбі за Атлантику.
На світанку 10 травня 1940 німецько-фашистські війська (135 дивізій, у тому числі 10 танкових і 6 моторизованих, і 1 бригада, 2580 танків, 3834 літаків) вдерлися до Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, а згодом через їх території й до Франції. Головний удар масою рухомих з’єднань і авіації німці нанесли через Арденнські гори в обхід «лінії Мажино» з Півночі, через північну Францію до узбережжя Ла-Маншу. Французьке командування, дотримуючись оборонної доктрини, розташувало великі сили на «лінії Мажино» і не створило у глибині стратегічного резерву. Основне угруповання військ, з британською експедиційною армією включно, воно після початку німецького наступу ввело на територію Бельгії, підставивши ці сили під удар з тилу. Ці суттєві помилки французького командування дозволили гітлерівським військам після форсування р.Маас і боїв у центральній Бельгії здійснити прорив через північну Францію, розсікти фронт англо-французьких військ, вийти до тилу англо-французького угруповання, що діяло в Бельгії, й прорватися до Ла-Маншу. 14 травня капітулювали Нідерланди. Бельгійська, британська і частина французької армій були оточені у Фландрії. 28 травня капітулювала Бельгія. Англійським і частині французьких війск, що були оточені в районі Дюнкерка, вдалося, втративши всю бойову техніку, евакуюватися до Великої Британії.
На 2-му етапі літньої кампанії 1940 гітлерівська армія, сили якої набагато перевищували французькі, прорвала поспіхом створений фронт по рр. Сомма і Эн. Небезпека, що нависла над Францією вимагала згуртування всіх сил народу. Проте, політичні діячі (П. Рейно, К. Петен, П. Лаваль та інші), що визначали політику держави побоювалися посилення лівих партій та народних протестів. Вони вирішили здати Париж без бою і капітулювати перед Гітлером. Комп’єнське перемир’я 1940 (підписане 22 червня) встановлювало у північній та центральній частинах Франції окупаційний режим, а райони Ельзаса і Лотарінгії анексувалися Німеччиною. Промислові, сировинні, продовольчі ресурси Франції опинилися під контролем Німеччини. У неокупованій, південній частині країни до влади прийшов профашистський уряд «Віши» на чолі з К.Петеном. Наприкінці червня 1940 у Лондоні був створений Комітет «Вільної Франції»(з липня 1942 — «Франції, що бореться») на чолі з генералом Ш. де Голлем для керівництва боротьбою за визволення Франції від загарбників та їхніх ставлеників.
Кампанія у Середземномор’ї
10 червня 1940 у війну проти Великої Британії і Франції вступила Італія, що прагнула ло встановлення панування у басейні Середземного моря. Італійські війська у серпні захопили Британське Сомалі, частину Кенії і Судану, у середині вересня вторглися з Лівії до Єгипту, щоби пробитися до Суецького каналу. Однак невдовзі вони були зупинені, а у грудні 1940 відкинуті англійцями. Розпочату у жовтні 1940 спробу італійців развити наступ з Албанії до Греції відкинула грецька армія. В січні — травні 1941 британські війська вигнали італійців з Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії, Італійського Сомалі, Ерітреї. Муссоліні був змушений у січні 1941 просити допомоги в Гітлера. Навесні у Північну Африку були направлені німецькі війська, що утворили так званий Африканський корпус на чолі з генералом Е.Роммелем. Перейшовши у наступ 31 березня, італо-німецькі війська у 2-й половині квітея досягли лівійсько-єгипетського кордону.
Битва за Англію 1940-1941 років
Після поразки Франції загроза, що нависла над Великою Британією, сприяла ізоляції мюнхенських елементів, згуртуванню сил англійського народу. Уряд У.Черчилля, що змінив 10 травня 1940 уряд Н.Чемберлена, приступив до організації ефективної оборони. Особливого значення британський уряд приділяв підтримці США. У липні 1940 почалися таємні переговори військово-повітряних і морських штабів США і Великої Британії, що завершилися підписанням 2 вересня угоди про передачу останній 50 застарілих американських есмінців (для боротьби за атлантичні комунікації) в обмін на британські військові бази у Західній півкулі (були надані США терміном на 99 років).
16 липня 1940 Гітлер видав директиву про вторгнення до Великої Британії (операція «Морський лев»). З серпня 1940 гітлерівці почали масовані бомбардування Великої Британії, щоби підірвати її військово-економічний потенціал, деморалізувати населення, підготувати вторгнення і у кінцевому рахунку примусити її до капітуляції. Німецька авіація нанесла значної шкоди багатьмам британським містам, підприємствам, портам, але не зломила спротиву британських ВПС, не змогла встановити панування у повітрі над Ла-Маншем і зазнала тяжких втрат. За підсумками повітряних нальотів, що тривали до травня 1941, гітлерівське керівництво не зуміло примусити Велику Британію капітулювати, не змогло своєчасно забезпечити потрібну кількість засобів десантування, сили флоту були недостатні.
Підготовка нападу на СРСР
Однак головною причиною відмови Гітлера від вторгнення до Великої Британії було прийняте ним ще влітку 1940 рішення про агресію проти СРСР. Розпочавши безпосередню підготовку нападу на СРСР, гітлерівське керівництво було змушене перекидати сили з Заходу на Схід, спрямовувати величезні ресурси для розвитку сухопутних військ, а не флоту, необхідного для боротьби проти Великої Британвї. Приготування до війни проти СРСР, що розгорнулися восени 1940 року, зняли пряму загрозу німецького вторгнення до Великої Британії. З планами підготовки нападу на СРСР було тісно пов’язано зміцнення агресивного союзу Німеччини, Італії та Японії, що знайшло відображення у підписанні 27 вересня Берлінського пакту 1940.
Готуючи напад на СРСР, фашистська Німеччина навесні 1941 здійснила агресію на Балканах. 2 березня німецько-фашистські війска вступили до Болгарії, що приєдналася до Берлінського пакту; 6 квітня італо-німецькі, а згодом угорські війська вдерлися до Югославії та Греції й до 18 квітня окупували Югославію, а до 29 квітня — материкову частину Греції. На території Югославії були створені маріонеткові фашистські «держави» — Хорватію і Сербію. З 20 травня по 2 червня німецько-фашистським командуванням проведена Критська повітряно-десантна операція 1941, у ході якої були захоплені острів Крит та інші грецькі острови у Егейському морі.
Підсумки періоду
Військові успіхи фашистської Німеччини у перший період війни були у значній мірі обумовлені тим, що її противники, що мали сумарно більш високий промислово-економічний потенціал, не змогли об’єднати свої ресурси, створити єдину систему військового керівництва, виробити єдині ефективні плани ведення війни. Їх військова машина віставала від нових вимог озброєної боротьби і з труднощами протистояла більш сучасним методам її ведення. За підготовкою, бойовими навичками і технічній озброєності німецько-фашистський вермахт у цілому переважав збройні сили західних держав. Недостатня військова підготовленість останніх була пов’язана головним чином з довоєнним зовнішньополітичним курсом їхніх правлячих кіл, в основі якого було покладено прагнення домовитися з агресором за рахунок СРСР.
Наприкінці 1-го періоду війни блок фашистських держав у економічному і військовому відношенні різко посилився. Більша частина континентальної Європи з її ресурсами і економікою опинилися під контролем Німеччини. У Польщі Німеччина захопила основні металургійні і машинобудівні заводи, вугільні копальні Верхньої Силезії, хімічну і гірновидобуваючю промисловість — всього 294 великих, 35 тис. середніх та дрібних промислових підприємств; у Франції — металургійну і сталеливарну промисловість Лотарінгії, всю автомобільну і авіаційну промисловість, запаси залізної руди, міді, алюмінію, магнію, а також автомобілі, вироби точної механіки, верстати, рухомий залізничний склад; у Норвегії — гірничовидобувну, металургійну, суднобудівну промисловість, підприємства з виробництва феросплавів; у Югославії — мідні, бокситові поклади; у Нідерландах, окрім промислових підприємств, золотой запас на суму 71,3 млн. флорінів. Загальна сума матеріальних ціностей, награбованих фашистською Німеччиною в окупованих країнах, склала до 1941 9 млрд. фунтів стерлінгів. До весни 1941 на німецьких підприємствах працювало більше 3 млн. іноземних робочих і військовополонених.
Крім того, в окупованих країнах було захоплено усе озброєння їх армій; наприклад, тільки у Франції — близько 5 тис. танків і 3 тис. літаків. Французькими автомашинами гітлерівці у 1941 укомплектували 38 піхотних, 3 моторизованих, 1 танкову дивізії. На німецькій залізниці з’явилося понад 4 тис. паровозів і 40 тис. вагонів з окупованих країн. Економічні ресурси більшості держав Європи були спрямовані на службу війні, в т.ч. тій, що готувалася проти СРСР.
На окупованих територіях, як і в самій Німеччині, гітлерівці встановили терористичний режим, винищуючи всіх невдоволених або тих, що підозрювалися у невдоволенні. Була створена система концентраційних таборів, у яких організовано знищувалися мильйони людей. Діяльність таборів смерті особливо розгорнулася після нападу фашистської Німеччини на СРСР. Тілько у таборі Освенцим (Польща) було знищено понад 4 млн. чол. Фашистське командування широко практикувало каральні експедиції і масові розстріли мирного населення (Лідіце, Орадур-сюр-Глан та ін.).
Військові успіхи дозволили гітлерівській дипломатії раширити кордони фашистського блоку, закріпити приєднання до нього Румунії, Угорщини, Болгарії і Фінляндії (на чолі яких стояли диктаторські уряди, тісно пов’язані з фашистською Німеччиною і залежні від неї), насадити свою агентуру і зміцнити позиції на Близькому Сході, у деяких районах Африки і Латинської Америки. Разом з тим відбувалося политичне самовикриття нацистського режиму, зростала ненавість до нього не тільки у широких верствах населення, а й серед правлячих еліт інших країн, починався Рух Опору.
Переглянув свій зовнішньополітичний курс і уряд США. Воно все більш активно підтримувало Велику Британію, стаючи її «невоюючим союзником». У травні 1940 конгрес затвердив суму в 3 млрд. доларів на потреби армії та флоту, а влітку — в 6,5 млрд., в тому числі 4 млрд. на будівництво «флоту двох океанів». Збільшилися поставки озброєння і спорядження для Великої Британії. Згідно принятого конгресом США 11 березня 1941 закону про передачу військових матеріалів воюючим країнам в борг або оренду («Ленд-ліз»), Великій Британії було асигновано 7 млрд. доларів. У квітні 1941 дія закону про ленд-ліз була поширена на Югославію і Грецію. Війська США окупували Гренландію та Ісландію, заснували там військові бази. Північна Атлантика була оголошена «зоною патрулювання» військового флоту США, який однчасно став використовуватися для конвою торгових суден, що прямували до Великої Британії.
Джерела
- Велика Радянська Енциклопедія
