Друга Світова війна (перший період)

Перший період війни (1 вересня 1939 — 21 червня 1941) — період військових успіхів фашистської Німеччини.

Польська кампанія

1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу. 3 вересня Велика Британія і Франція, а також британські домініони, оголосили війну Німеччині. Маючи тотальну перевагу німецьких сил над польською армією, гітлерівське командування змогло з самого початку війни досягти значних оперативних результатів. Не завершив розгортання власних сил та не отримавши реальної допомоги від союзників, слабкість державного керівництва країни зумовили військову катастрофу Польщі.

Мужній опір польських військ під Мокрою, Млавою, на Бзурі, оборона Модліна, Вестерплатте і героїчная 20-денна оборона Варшави (8—28 вересня) не змогли відвернути поразку Польщі. Гітлерівські війска оточили низку угруповань польської армії на захід від Вісли та на початку жовтня завершили оккупацію території до лінії, визначеної таємним протоколом до радянсько-німецького договору 23 серпня 1939 року.

17 вересня війська Червоної Армії перетнули колишній радянсько-польський кордон і розпочали окупацію Віленського краю, Західної Білорусі та Західної України, наприкінці вересня завершивши віхід на ліеію радянсько-німецького розмежування. За підсумками спільної «польської кампанії» між СРСР та Німеччиною 23 вересня був укладений новий договір «про дружбу і кордон», таємним протоколом до якого встановлювалася остаточна лінія розмежування інтересів з певними корективами за фактом окупації.

Територіальне розширення СРСР у 1939-1940 роках

Після радянської окупації західно-білоруських і західно-українських земель Західна Україна (1 листопада 1939) і Західна Білорусь (2 листопада 1939) прийняли акти про возз’єднання відповідно з УРСР і БРСР. Напркінці вересня - початку жовтня 1939 були підписані радянсько-естонський, радянсько-латвійський і радянсько-литовський договори про взаємодопомогу. У серпні 1940, після інспірованих СРСР повалення «буржуазних урядів» Латвії, Литви і Естонії, ці країни були «прийняті» до складу СРСР.

В наслідок радянсько-фінляндської війни 1939—1940, згідно договору від 12 березня 1940, кордон СРСР на Карельському перешійку була відсунута на північний захід. 26 червня 1940 уряд СРСР запропонував Румунії повернути захоплені 1918 року території Бессарабії та передати північну частину Буковини, населену українцями. 28 червня румунський уряд погодився на радянські пропозиції після консультацій з Берліном.

Військова кампанія на Західному фронті кінця 1939 - червня 1940 років

Уряди Великої Британії та Франції після початку війни до травня 1940 продовжули лише у дещо зміненому вигляді довоєнний зовнішньополітичний курс, в основі якого були розрахунки на примирення з Німеччиною та спрямування агресії проти СРСР. Незважаючи на оголошення війни, французькі збройні сили та британські експедиційні війська (які почали розгортання на території Франції ще з вересня 1939) бездіяли 9 місяців. Протягом цього періоду, що отримав назву «дивної війни», гітлерівська армія вела підготовку до наступу проти країн Західної Європи. Активні військові дії з кінця вересня 1939 велися лише на морських комунікаціях. Для блокади Великої Британії гітлерівське командування використовувало сили флоту, особливо підводні човни і великі кораблі (рейдери). З вересня по грудень 1939 Велика Британія втратила від ударів німецьких підводних човнів 114 суден, а у 1940 — 471 судно, німці ж у 1939 втратили тільки 9 підводних човнів. Удари по морським комунікаціям Великої Британії призвели до втрати до літа 1941 1/3 тонажу британського торгівельного флоту та створити суттєву загрозу економіці країни.

У квітні — травні 1940 німецькі збройні сили захопили Норвегію та Данію з метою посилення німецьких позицій в Атлантиці та Північній Європі. 9 квітня 1940 морські десантні загони захопили ключові порти Норвегії на усьому її узбережжі, на довжині 1800 км, а повітряні десанти зайняли основні аеродроми. Супротив норвезької армії та патріотів затримали наступ гітлерівців. Спроби англо-французьких військ вибити німців з зайнятих ними пунктів призвели до низки боїв у районах Нарвіка, Намсуса, Молле (Мольде) та інших. Британські війська відбили у німців Нарвік. Але вирвати стратегічну ініціативу у гітлерівців не вдалося. На початку червня вони евакуювалися з Нарвіка. Окупація Норвегії була полегшена діями норвезької «п’ятої колони» на чолі В.Квіслінгом. Внаслідок норвезької операції німецький флот зазнав значних втрат, що послабило його можливості в подальшій боротьбі за Атлантику.

На світанку 10 травня 1940 німецько-фашистські війська (135 дивізій, у тому числі 10 танкових і 6 моторизованих, і 1 бригада, 2580 танків, 3834 літаків) вдерлися до Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, а згодом через їх території й до Франції. Головний удар масою рухомих з’єднань і авіації німці нанесли через Арденнські гори в обхід «лінії Мажино» з Півночі, через північну Францію до узбережжя Ла-Маншу. Французьке командування, дотримуючись оборонної доктрини, розташувало великі сили на «лінії Мажино» і не створило у глибині стратегічного резерву. Основне угруповання військ, з британською експедиційною армією включно, воно після початку німецького наступу ввело на територію Бельгії, підставивши ці сили під удар з тилу. Ці суттєві помилки французького командування дозволили гітлерівським військам після форсування р.Маас і боїв у центральній Бельгії здійснити прорив через північну Францію, розсікти фронт англо-французьких військ, вийти до тилу англо-французького угруповання, що діяло в Бельгії, й прорватися до Ла-Маншу. 14 травня капітулювали Нідерланди. Бельгійська, британська і частина французької армій були оточені у Фландрії. 28 травня капітулювала Бельгія. Англійським і частині французьких війск, що були оточені в районі Дюнкерка, вдалося, втративши всю бойову техніку, евакуюватися до Великої Британії.

На 2-му етапі літньої кампанії 1940 гітлерівська армія, сили якої набагато перевищували французькі, прорвала поспіхом створений фронт по рр. Сомма і Эн. Небезпека, що нависла над Францією вимагала згуртування всіх сил народу. Проте, політичні діячі (П. Рейно, К. Петен, П. Лаваль та інші), що визначали політику держави побоювалися посилення лівих партій та народних протестів. Вони вирішили здати Париж без бою і капітулювати перед Гітлером. Комп’єнське перемир’я 1940 (підписане 22 червня) встановлювало у північній та центральній частинах Франції окупаційний режим, а райони Ельзаса і Лотарінгії анексувалися Німеччиною. Промислові, сировинні, продовольчі ресурси Франції опинилися під контролем Німеччини. У неокупованій, південній частині країни до влади прийшов профашистський уряд «Віши» на чолі з К.Петеном. Наприкінці червня 1940 у Лондоні був створений Комітет «Вільної Франції»(з липня 1942 — «Франції, що бореться») на чолі з генералом Ш. де Голлем для керівництва боротьбою за визволення Франції від загарбників та їхніх ставлеників.

Кампанія у Середземномор’ї

10 червня 1940 у війну проти Великої Британії і Франції вступила Італія, що прагнула ло встановлення панування у басейні Середземного моря. Італійські війська у серпні захопили Британське Сомалі, частину Кенії і Судану, у середині вересня вторглися з Лівії до Єгипту, щоби пробитися до Суецького каналу. Однак невдовзі вони були зупинені, а у грудні 1940 відкинуті англійцями. Розпочату у жовтні 1940 спробу італійців развити наступ з Албанії до Греції відкинула грецька армія. В січні — травні 1941 британські війська вигнали італійців з Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії, Італійського Сомалі, Ерітреї. Муссоліні був змушений у січні 1941 просити допомоги в Гітлера. Навесні у Північну Африку були направлені німецькі війська, що утворили так званий Африканський корпус на чолі з генералом Е.Роммелем. Перейшовши у наступ 31 березня, італо-німецькі війська у 2-й половині квітея досягли лівійсько-єгипетського кордону.

Битва за Англію 1940-1941 років

Після поразки Франції загроза, що нависла над Великою Британією, сприяла ізоляції мюнхенських елементів, згуртуванню сил англійського народу. Уряд У.Черчилля, що змінив 10 травня 1940 уряд Н.Чемберлена, приступив до організації ефективної оборони. Особливого значення британський уряд приділяв підтримці США. У липні 1940 почалися таємні переговори військово-повітряних і морських штабів США і Великої Британії, що завершилися підписанням 2 вересня угоди про передачу останній 50 застарілих американських есмінців (для боротьби за атлантичні комунікації) в обмін на британські військові бази у Західній півкулі (були надані США терміном на 99 років).

16 июля 1940 Гитлер издал директиву о вторжении в Великобританию (операция «Морской лев»). С августа 1940 гитлеровцы начали массированные бомбардировки Великобритании, чтобы подорвать её военно-экономический потенциал, деморализовать население, подготовить вторжение и в конечном счёте принудить её к капитуляции (см. Битва за Англию 1940-41). Германская авиация нанесла значительный ущерб многим британским городам, предприятиям, портам, но не сломила сопротивления британских ВВС, не смогла установить господства в воздухе над Ла-Маншем и понесла тяжёлые потери. В итоге воздушных налётов, продолжавшихся до мая 1941, гитлеровское руководство не сумело заставить Великобританию капитулировать, разрушить её промышленность, подорвать моральный дух населения. Германское командование не смогло своевременно обеспечить нужное количество средств десантирования. Силы флота были недостаточны.

Однако главной причиной отказа Гитлера от вторжения в Великобританию было принятое им ещё летом 1940 решение об агрессии против Советского Союза. Начав непосредственную подготовку нападения на СССР, гитлеровское руководство было вынуждено перебрасывать силы с Запада на Восток, направлять огромные ресурсы для развития сухопутных войск, а не флота, необходимого для борьбы против Великобритании. Осенью развернувшиеся приготовления к войне против СССР сняли прямую угрозу германского вторжения в Великобританию. С планами подготовки нападения на СССР было тесно связано укрепление агрессивного союза Германии, Италии и Японии, нашедшее выражение в подписании 27 сентября Берлинского пакта 1940 (См. Берлинский пакт 1940).

Готовя нападение на СССР, фашистская Германия весной 1941 осуществила агрессию на Балканах (см. Балканская кампания 1941). 2 марта немецко-фашистские войска вступили в Болгарию, присоединившуюся к Берлинскому пакту; 6 апреля итало-германские, а затем венгерские войска вторглись в Югославию и Грецию и к 18 апреля оккупировали Югославию, а к 29 апреля — материковую часть Греции. На территории Югославии были созданы марионеточные фашистские «государства» — Хорватия и Сербия. С 20 мая по 2 июня немецко-фашистским командованием проведена Критская воздушно-десантная операция 1941 (См. Критская воздушнодесантная операция 1941), в ходе которой были захвачены Крит и другие греческие острова в Эгейском море.

Военные успехи фашисткой Германии в первый период войны были в значительной мере обусловлены тем, что её противники, обладавшие суммарно более высоким промышленно-экономическим потенциалом, не смогли объединить свои ресурсы, создать единую систему военного руководства, выработать единые эффективные планы ведения войны. Их военная машина отставала от новых требований вооружённой борьбы и с трудом противостояла более современным методам её ведения. По подготовке, боевой выучке и технической оснащённости немецко-фашистский вермахт в целом превосходил вооружённые силы западных государств. Недостаточная военная подготовленность последних была связана главным образом с реакционным довоенным внешнеполитическим курсом их правящих кругов, в основе которого лежало стремление договориться с агрессором за счёт СССР.

К концу 1-го периода войны блок фашистских государств в экономическом и военном отношении резко усилился. Большая часть континентальной Европы с её ресурсами и экономикой оказалась под контролем Германии. В Польше Германия захватила основные металлургические и машиностроительные заводы, угольные рудники Верхней Силезии, химическую и горнодобывающую промышленность — всего 294 крупных, 35 тыс. средних и мелких промышленных предприятий; во Франции — металлургическую и сталелитейную промышленность Лотарингии, всю автомобильную и авиационную промышленность, запасы железной руды, меди, алюминия, магния, а также автомобили, изделия точной механики, станки, подвижной железнодорожный состав; в Норвегии — горнодобывающую, металлургическую, судостроительную промышленность, предприятия по производству ферросплавов; в Югославии — медные, бокситовые месторождения; в Нидерландах, помимо промышленных предприятий, золотой запас на сумму 71,3 млн. флоринов. Общая сумма материальных ценностей, награбленных фашистской Германией в оккупированных странах, составила к 1941 9 млрд. фунтов стерлингов. К весне 1941 на немецких предприятиях работало более 3 млн. иностранных рабочих и военнопленных. Кроме того, в оккупированных странах было захвачено всё вооружение их армий; например, только во Франции — около 5 тыс. танков и 3 тыс. самолётов. Французскими автомашинами гитлеровцы в 1941 укомплектовали 38 пехотных, 3 моторизованных, 1 танковую дивизии. На германской железной дороге появилось свыше 4 тыс. паровозов и 40 тыс. вагонов из оккупированных стран. Экономические ресурсы большинства государств Европы были поставлены на службу войне, прежде всего — готовившейся войне против СССР. На оккупированных территориях, как и в самой Германии, гитлеровцы установили террористический режим, истребляя всех недовольных или заподозренных в недовольстве. Была создана система концентрационных лагерей, в которых организованно уничтожались миллионы людей. Деятельность лагерей смерти особенно развернулась после нападения фашистской Германии на СССР. Только в лагере Освенцим (Польша) было уничтожено свыше 4 млн. чел. Фашистское командование широко практиковало карательные экспедиции и массовые расстрелы мирного населения (см. Лидице, Орадур-сюр-Глан и др.). Военные успехи позволили гитлеровской дипломатии раздвинуть границы фашистского блока, закрепить присоединение к нему Румынии, Венгрии, Болгарии и Финляндии (во главе которых стояли реакционные правительства, тесно связанные с фашистской Германией и зависевшие от неё), насадить свою агентуру и укрепить позиции на Ближнем Востоке, в некоторых районах Африки и Латинской Америки. Вместе с тем происходило политическое саморазоблачение нацистского режима, росла ненависть к нему не только в широких слоях населения, но и среди господствующих классов капиталистических стран, начиналось Движение Сопротивления. Перед лицом фашистской угрозы правящие круги западных держав, прежде всего Великобритании, были вынуждены пересматривать свой прежний политический курс, направленный на попустительство фашистской агрессии, и постепенно заменять его курсом на борьбу против фашизма. Постепенно начало пересматривать свой внешнеполитический курс и правительство США. Оно всё более активно поддерживало Великобританию, становясь её «невоюющим союзником». В мае 1940 конгресс утвердил сумму в 3 млрд. долларов на нужды армии и флота, а летом — в 6,5 млрд., в том числе 4 млрд. на строительство «флота двух океанов». Увеличивались поставки вооружения и снаряжения для Великобритании. Согласно принятому конгрессом США 11 марта 1941 закону о передаче военных материалов воюющим странам взаймы или в аренду (см. Ленд-лиз), Великобритании было ассигновано 7 млрд. долларов. В апреле 1941 действие закона о ленд-лизе было распространено на Югославию и Грецию. Войска США оккупировали Гренландию и Исландию и основали там базы. Северная Атлантика была объявлена «зоной патрулирования» военного флота США, который одновременно стал использоваться для конвоирования направляющихся в Великобританию торговых судов.