Велике князівство Литовське

НЕЗАВЕРШЕНА СТАТТЯ!!!!! ПРОХАННЯ НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ НА ПОМИЛКИ ДО ОСТАТОЧНОГО РЕДАГУВАННЯ АВТОРОМ!!!!

Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське

Виникнення Великого князівства

В 1230-1240 рр. князь Міндовг об'єднав частину литовських племен у державу - Велике князівство Литовське. За Гедиміна (1316-1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В.к.Л., утвердження спадковості князівської влади. В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли білоруські землі, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське. Більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) і звичаї були панівними в князівстві. Тому до XIX ст. слово "Литва" було синоніном слова "Білорусь", литвином називали вихідця з білоруських земель.

В наслідок військово-політичних струсів XIII ст. частина Галицько-Волинських, Чернігівські, Смоленські, Полоцькі й декотрі інші давньоруські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, що утворилося на межі XII—XIII ст.

До початку XV ст. князівство досягло максимальних розмірів, об’єднавши язичницькі литовські князівства з переважно давньоруськими землями, на яких розпочався етногенез українців і білорусів. Цей процес протікав під впливом зовнішньополітичного фактора — боротьби з агресією німецьких хрестоносців і нашестям монголів.

На думку деяких дослідників, у XIII—XIV ст. ординці сприяли зростанню території Литовсько-Руської держави за рахунок Південно-Західної Русі та існував своєрідний кондомініум Орди й Литви над цима землями. Руські князі й шляхта переважали у складі еліти Великого князівства Литовського, домінували давньоруська культура і православ’я. Литовське князівство стає одним з альтернативних центрів об’єднання руських земель.

Велике князівство у складі Речі Посполітої

Однак більш актуальна загроза з боку Тевтонського і Ливонського орденів, небезпека знімеччення Польщі і Литви вимагали від цих держав спільних зусиль. Після короткочасних об’єднань (1385, 1413, 1447 рр.), які сприяли розгрому Тевтонського ордену, Люблинська унія 1569 р. закріпила створення єдиної держави — Речі Посполітої.

Органи влади Великого князівства Литовського

На чолі Литовської держави стояв великий князь — господар. Його вплив обмежувався пани-радою (радою панів), яка складалася з найбільших земельних магнатів і верхівки католицького духівництва. Господар міг запрошувати на засідання й інших представників знаті. До компетенції пани-ради входили законодавство, зовнішня політика, фінанси та особливо важливі судові справи. За відсутності господаря верховна влада повністю зосереджувалася у руках ради.

З 1507 р. став скликатися Великий вільний сейм — станово-представницький орган, який складався з двох палат: Сенату і палати депутатів. Його повноваження постійно зростали. За Литовським статутом 1566 р. ні великий князь, ні пани-рада не могли розпочати війну та встанавлювати податки без згоди сейму. До компетенції сейму відносилися питання оподаткування, обрання великого князя та інше. Сейм виріс з вічових традицій, але його склад був обмежений шляхтою і духівництвом. Депутати обиралися шляхтою на повітових сеймиках, крім них запрошувалися всі пани-ради й інші великі земельні магнати та верхівка духівництва.

Высшими должностными лицами Великого княжества Литовского были: канцлер, ведавший государственным делопроизводством и канцелярией, подскарбий земский — государственной казной, подскарбий дворный — казной господаря, маршалки — земский и дворный, отвечавшие соответственно за соблюдение порядка и этикета на государственных собраниях и при дворе.

Разнообразным было местное управление и самоуправление, отражавшие местные исторические традиции и сложное административное деление Литвы. Оно состояло из воеводств, поветов, волостей, держав, уездов, которыми управляли воеводы, старосты, урядники, войты, державники. Наиболее важные вопросы эти должностные лица обязаны были решать на местных сеймиках, избираемых шляхтой. В Речи Посполитой устанавливается в самых крайних формах крепостное право, еще более усиливая иммунитет шляхты.

Города имели самоуправление, принципы которого опирались на “магдебургское право”. Во главе города стоял войт, первоначально назначаемый господарем, а затем выборный. Ему помогали выборные радцы из городской верхушки. Рада ведала административно-хозяйственными и гражданско-судебными делами. Из своей среды радцы выбирали бурмистров. Диалог в государственно-правовой сфере русских и польско-литовских владений вел к взаимному обогащению опытом государственного управления и законотворчества.

Глава 9. Великое княжество Литовское (ХШ в. —1569 г.) - § 1. Образование и развитие Великого княжества Литовского

Великое княжество Литовское образовалось в XII — XIII вв. как результат белорусско-литовского общественного синтеза. Главной движущей силой объединения западно-русских (белорусских) и ли­товских княжеств в одно крупное государство было развитие производительных сил и экономических связей между отдельными княжествами. Ускорению этого процесса послужила необходимость объеди­нения военных сил в борьбе с Тевтонским и Ливонским орденами, а также нашествием татар. С течением времени к Великому княжеству Литовскому были присоединены украинские и некоторые рус­ские княжества. Его территория в начале XV в. составляла свыше 900 тыс. км2 и простиралась от Черного до Балтийского моря. Пер­вой столицей государства был г. Новогородок (Новогрудок), а с XIV в. — г. Вильно.

В 1385 г. представители Польши прибыли в замок Крево (около Минска) и предложили великому князю Ягайле — Якову, сыну вели­кого князя Ольгерда (полурусскому), жениться на польской королеве Ядвиге, стать королем Польши и тем самым скрепить унию обоих го­сударств, не допустить полного перехода Польши в руки немцев, так как Ядвига еще в детстве была обручена с Вильгельмом Габсбургом Австрийским. Ягайло, стремясь разорвать союз Польши с Тевтонским орденом, принял предложение польских послов и обязался начать рас­пространение католицизма в Белоруссии, Литве и на Украине. Уез­жая в Польшу, Ягайло передал власть в Великом княжестве Литовс­ком своему брату Скиргайле (Ивану), а затем в 1392 г. великим князем литовским назначил Витовта — своего двоюродного брата.

Персональная уния с Польшей сохранялась до смерти Ягайлы в 1434 г. В 1447 г. уния была возобновлена после избрания королем Польши великого князя Литовского Казимира — сына Ягайло. Уния Великого княжества Литовского с Польшей способствовала разгрому Тевтонского ордена и приостановлению онемечивания Польши. От­рицательные последствия унии выражались в усилении феодального гнета и распространении в Белоруссии, Литве и на Украине католи­цизма.

В 1569 г. польским феодалам удалось, воспользовавшись Ливонс­кой войной, отторгнуть от Великого княжества Литовского Украину и Подляшье и вынудить представителей Великого княжества Литов­ского согласиться на подписание акта Люблинской унии. В результа­те этой унии было образовано государство — Речь Посполитая. Великое княжество Литовское и в составе Речи Посполитой сохраняло оп­ределенную обособленность. Оно имело свою территорию, свои орга­ны власти и управления, финансы, армию и законодательство. В кон­це XVIII в. была предпринята попытка превращения Речи Посполи­той в единое унитарное государство. Этот процесс не был завершен, так как Белоруссия и Литва вошли в состав Российской империи. http://vuzlib.net/beta3/html/1/10875/10905/