Брюховецький Іван Мартинович

Рік народження та походження І.М.Брюховецького невідомі. Відомо, що він був старшим слугою у Богдана Хмельницького. Після його смерті зоставався він коло Юрия і жив при ньому у Київі тоді, коли Виговський випровадив Юрася туди учитись до Академії. Коли Юрий задумав зробитись Гетьманом і шукав підмоги у Запорожців, він послав на Запорожжя І.Брюховецького. Проте, після обрання Ю.Хмельницького, І.Брюховецький додому не поверунвся, а залишився на Запоріжжі.

Коли розпочалася боротьба за лівобережне гетьманство між Золотаренко та Сомко, І.Брюховецький прибув у табір до князя Ромодановського де підступно отримав згоду на підтримку своєї кандидатури на гетьманство. На 17 червня 1663 року у Ніжині зібралася «чорна рада», яка скінчилася бійкою. Запорожці і поспільство на руках винесли Брюховецького і доручили гетьманські клейноди. Князь Великогагин (російський посол) ствердив його на Гетьмана і звелів заарештувати Сомка, Золотаренка та кілька старшин з їх партії. Через кілька місяців Брюховецький стратив Золотаренка, Сомка і Сіліча, а інших їхніх прихильників послав у кайданах у Москву, звідкиїх заслано аж у Сібір. Це були перші українські засланці.

Перші три роки свого гетьманування І.Брюховецький постійно воював із Ю.Хмельницьким, а далі із Тетерею та Поляками. Внутрішнє становище його було непевним. Стара старшина, завдяки боротьбі з якою він став гетьманом, була розбита. Але нова старшина - ставленики нового гетьмана - була не кращою, а іноді й гіршою за стару. Щоби зміцнити позиції І.Брюховецький вирушив у подорож до Москви (він став першим гетьманом, який особисто поїхав вітати царя). У Москві йому був влаштований гарний прийом, він одружився доньці боярина і князя Дмитра Долгорукова, отримав боярський титул. Щоби здобути більшої підтримки царя він пішов і на значні поступки у питаннях взаємовідносин України з Росією. Так, московські воєводи із ратниками з’явилися у містах Київі, Чернигові, Переяславі, Каневі, Ніжині, Полтаві, Новгород-Сіверську, Кременчуці, Кодаці і Острі, навіть на Запорожжі. На ці загони покладалися обов’язки збірати усю подать грішми з міщан та з селян, та з «кабаків» (шинків), що мали позаводити скрізь на Україні, і щоб віддавали усі ті гроші просто у царську казну.

Проте, титул боярина не допоміг йому зміцнитися. Невдоволення в Україні зростало, а московський уряд не сильно переймався його проблемами. Навіть при укладанні Андрусівського перемир’я 1667 року російська сторона не радилася з українською старшиною при переділі українських земель.

Користуючись обуренням Андрусівськими угодами, на потайній раді у Гадячі, саме на Новий год у 1668 році, постановлено було одрізнитись од Москви, і, щоб привернути ласку народню, старшина сама мусіла стати на чолі повстання. Розїхавшись з Гадяча, полковники скоро почали тіснити воєводів. Незабаром повстання поширилося, багато воєводів і ратників було вбито, а ті, що осталися, мусіли як найшвидче тікати у Московщину. Московський уряд вислав своє військо під проводом князя Ромодановського проти Гетьмана. Бруховецький із своїм невеличким найнятим військом та Запорожцями вийшов з Гадяча у початку травня (мая), подався проти Москалів і зупинився коло села Диканьки. Скоро туди ж надійшов і Правобічний Гетьман Петро Дорошенко, котрого настановлено було на сей уряд після Тетері у 1665 році. Дорошенко послав до Бруховецького, щоб він прийшов до його у табор. Як він прийшов, то його таки козаки почали докоряти йому за все, що він наробив за-для України. Бруховецький нічого не одказував. Тоді Дорошенко сказав, щоб взяли його та прикували до гармати: така була кара у Запорожців. Але Дорошенко, даючи наказ, махнув рукою... Розлючена юрба зрозуміла се по-свойому: накинулася на його і тут таки на місці вбила його на смерть. Дорошенка проголосили Гетьманом Українським по обидва боки Дніпра. Так загинув той ненависний народові Гетьман. Перечувши про його смерть, Ромодановський, не дожидаючи, поки нападе на нього Дорошенко, повернув за межі України.

Джерела

• Микола Аркас

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСІ http://exlibris.org.ua/arkas/period_4.html