Єфремов Сергій Олександрович
Академік, віце-президент ВУАН, політичний діяч, ідеолог і теоретик національного руху, публіцист, літературний критик та історик літератури.
Народився 1876 року у сім’ї священика. Закінчив Київський університет, з середини 90-х років займався літературною діяльністю.
У березні 1917 р. увійшов до складу Української Центральної Ради, в квітні 1917 р. на Українському Національному Конгресі був обраний заступником голови Української Центральної Ради. Після створення 15(28).06.1917 р. першого українського уряду — Генерального Секретаріату — займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 р. очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів.
У радянські часи — на науковій роботі, був обраний академіком (1919), а згодом віце-президентом (1922-1929) ВУАН. У цей час проводив велику наукову та науково-організаційну роботу, очолював ряд наукових товариств і комісій, зокрема, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН.
Автор монографічних нарисів про видатних українських письменників: "Марко Вовчок" (1907), "Тарас Шевченко" (1914), "Співець боротьби і контрастів" (1913) (у виданні 1926 — "Іван Франко"), "Михайло Коцюбинський" (1922), "Іван Нечуй-Левицький", "Іван Карпенко-Карий" (1924), "Панас Мирний" (1928) та ін.
Однією з найвизначніших праць Сергія Єфремова залишається видання "Щоденника" і "Листування" Тараса Шевченка (1927-28).
Його історико-літературні погляди найповніше представлені в фундаментальній двотомній праці "Історія українського письменства" (1911).
2 липня 1929 заарештований і в березні 1930 засуджений у справі "Спілки визволення України" (як нібито один з її керівників) до 10 років тюремного ув'язнення. Помер у одному з таборів ГУЛАГу в 1939 р.
